Комунальний заклад "Навчально-виховний комплекс "Загально-освітній навчальний заклад-дошкільний навчальний заклад"№ 3" Кам'янської міської ради

 





Open Day Всеукраїнська олімпіада для професійної орієнтації вступників 2019

Атестаційний сезон 2014

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Атестація 2014

На допомогу вчителям, які атестуються

Методична розробка та вимоги до неї

Методична розробка - це посібник, що розкриває форми, засоби, методи навчання, елементи сучасних педагогічних технологій або самі технології про навчання і виховання стосовно конкретної теми уроку, теми навчальної програми, викладання курсу в цілому.

Методична розробка є  індивідуальною. Вона спрямована на професійно-педагогічне вдосконалення вчителя, вихователя або майстра виробничого навчання або якості підготовки з навчальних спеціальностей.

Методична розробка може бути:

· серії уроків;

· теми програми:

· приватної (авторської) методики викладання предмета;

· загальної методики викладання предметів;

· нових форм, методів або засобів навчання і виховання;

· методичні розробки, пов'язані зі зміною матеріально-технічних умов викладання предмета.

До методичної розробки пред'являються досить серйозні вимоги. Тому, перш ніж приступити до її написання необхідно:

Ретельно підійти до вибору теми розробки. Тема повинна бути актуальною, відомої педагогу, по даній темі у педагога повинен бути накопичений певний досвід.

Визначити мету методичної розробки.

Уважно вивчити літературу, методичні посібники, позитивний досвід з обраної теми.

Скласти план і визначити структуру методичної розробки.

Визначити напрямки майбутньої роботи.

На початку роботи із складання методичної розробки необхідно чітко визначити її мету. Наприклад, мета може бути наступною: визначення форм і методів вивчення змісту теми; розкриття досвіду проведення уроків з вивчення тієї чи іншої теми навчальної програми; опис видів діяльності педагога і учнів; опис методики використання сучасних технічних та інформаційних засобів навчання; здійснення зв'язку теорії з практикою на уроках; використання сучасних педагогічних технологій або їх елементів на уроках і т.д.

Вимоги, що пред'являються до методичної розробки:

1.   Зміст методичної розробки повинен чітко відповідати темі та цілі.

2.   Зміст методичної розробки має бути таким, щоб педагоги могли отримати відомості про найбільш раціональні організації навчального процесу, ефективності методів і методичних прийомів, формах викладання навчального матеріалу, застосування сучасних технічних та інформаційних засобів навчання.

3.   Авторські (приватні) методики не повинні повторювати зміст підручників і навчальних програм, описувати досліджувані явища і технічні об'єкти, висвітлювати питання, викладені в загальнопедагогічної літератури.

4.   Матеріал повинен бути систематизований, викладений максимально просто і чітко.

5.   Мова методичної розробки має бути чіткою, лаконічною, грамотною та переконливою. Застосовувана термінологія повинна відповідати педагогічному тезаурусу.

6.   Рекомендовані методи, методичні прийоми, форми та засоби навчання повинні бути чітко обґрунтовані посиланнями на свій педагогічний досвід.

7.   Методична розробка повинна враховувати конкретні матеріально-технічні умови здійснення навчально-виховного процесу.

8.   Орієнтувати організацію навчального процесу в напрямі широкого застосування активних форм і методів навчання.

9.   Методична розробка повинна розкривати питання «Як вивчати».

10.    Має містити конкретні матеріали, які може використовувати педагог у своїй роботі (картки завдання, зразки УПД, плани уроків, інструкції для проведення лабораторних робіт, картки схеми, тести, поуровневі завдання і т.д.).

 

Структура методичної розробки

Загальна структура:

1.       Анотація.

2.       Зміст.

3.       Введення.

4.       Основна частина.

5.       Висновок.

6.       Список використаних джерел.

7.       Програми.

В анотації (3-4 пропозиції) коротко вказується якій проблемі присвячується методична розробка, які питання розкриває, кому може бути корисна.

У вступі (1-2 сторінки) розкривається актуальність даної роботи, тобто автор відповідає на питання, чому він вибрав цю тему і яке її місце у змісті освіти, формулюється мета, завдання, очікувані результати.

 

Методична розробка теми програми

Основна частина може складатися з таких розділів:

1.                      Характеристика теми;

2.                      Планування вивчення теми;

3.                      Рекомендації з організації та методиці вивчення теми.

У характеристиці теми зазначаються:

· Освітні цілі і завдання теми;

· Планування теми і кількість годин, що відводиться на її вивчення;

· Знання та вміння, які учні повинні отримати або вдосконалювати;

· Місце і роль теми в курсі;

· Зв'язок з попереднім або наступним матеріалом, а також внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки;

· Дається дидактичний аналіз змісту матеріалу;

· Виділяються рівні вивчення і засвоєння навчального матеріалу;

· Можливий порівняльний аналіз якості навчання запропонованої методики з тією методикою, яка застосовувалася педагогом до використання нової у методичній розробці.

При плануванні навчальної теми необхідно:

1.      Продумати методику викладання теми.

2.      Підібрати приклади, ілюстрації, намітити лабораторно-практичні заняття, контрольні роботи, екскурсії т т.д.

3.      Виділити основні питання, які учні повинні міцно засвоїти.

4.      Проаналізувати виховні можливості навчального матеріалу і застосовуваної методики.

У висновку (1-2 сторінки) підбиваються підсумки по тих проблемних питаннях, які ставилися педагогом перед складанням методичної розробки.

 

Загальні вимоги до оформлення методичної розробки

 

Загальний обсяг методичної розробки повинен становити не менше 24 аркушів комп'ютерного тексту (шрифт-14 або 15).

Обсяг основного змісту - не менше половини усього рукопису.

Обсяг додатків не лімітується, але вони повинні відповідати тексту (посилання на них у тексті обов'язкові).

Посилання на використану літературу в тексті слід давати в квадратних дужках.

Список використаних джерел повинен містити 10-15 назв. Якщо розробка носить тільки практичний характер, що не вимагає теоретичних посилань, то список використаних джерел можна опустити.

Кількість і обсяг розділів не лімітується.

 

 

МЕТОДИЧНИЙ     

             ПОРАДНИК

Майстерня гуманності

Творче мислення і сучасні методи його формування у школярів за досвідом

Шалви Амонашвілі

 

Шалва Амонашвілі: «Кожен із вас – промінчик сонця»

Дитинство – це ніби «кошик допомоги», з якого ми черпаємо знання і вміння протягом усього життя. Як наповнити цей кошик, не пошкодивши жодної грані тендітної дитячої душі? Як привити паростки любові, мудрості, людяності?  Багаторічний досвід  видатного грузинського педагога Шалви Олександровича Амонашвілі став у нагоді вчителям миколаївської загальноосвітньої школи № 57.

Шалва Амонашвілі – один із педагогів-новаторів, подвижник гуманної педагогіки, який оголосив педагогіку співпраці. Міжнародна Асоціація Дитячих Фондів нагородила його почесною золотою медаллю імені Л.М. Толстого. І це далеко не єдина нагорода, найпочеснішою з яких Шалва Олександрович вважає…
вдячні очі дітей.

Назви авторських уроків Шалви Олександровича говорять самі за себе: уроки любові,  мудрості, терпіння, захоплення. Спираючись в основному на творчість, вони дають  поштовх до розкриття особистості.

«Діти люблять труднощі, тому треба випереджати події, щоб стати для них справді помічником», - говорить Амонашвілі і пропонує учням завдання, які примушують замислитися навіть  дорослих глядачів. А діти через кілька хвилин уже мають відповіді і тихенько нашіптують їх своєму вчителю.

Переконаний, що «за допомогою дорослого дитина стає більш розумною», Амонашвілі дає домашні завдання не дітям, а для спільного виконання з батьками. Тому що у становленні особистості масштабну роль відіграють саме батьки. А тим, хто прагне виховати гуманну дитину, Шалва Олександрович радить: «Мами повинні любити своїх дітей духовно. Не тваринною любов’ю, а саме духовною. Вони мають вірити, що діти – це прибульці, а не їхня власність».

 

Батькам також варто прислухатися до принципів гуманної педагогіки, якими керується Шалва Амонашвілі:

•    Олюднювати середовище навколо дитини.

•    Виявляти творче терпіння.

•    Приймати дитину такою, яка вона є.

•    Наповнитись оптимізмом у ставленні до дитини.

На запитання, чи відрізняється чимось українська освіта від освіти Росії чи Грузії, Шалва Олександрович відповів: «Відмінністю є те, що ви маєте таких видатних педагогів, як В. Сухомлинський, А. Макаренко, К.Ушинський. Адже освіта потребує національного духу, національної культури».

Із висловлювань Шалви Амонашвілі:

•    Дитинство як двигун, рухає нами; ніби коріння, живить життя.

•    Учитель – сівач: сіє добре, прекрасне і відправляє у світ, не дочекавшись урожаю.

•    Хто піклується, той світиться.

•    Якщо книга виходить – потрібен читач. Створити образ себе самого – це необхідність.

•    У дитині закладена пристрасть до мудрої свободи.

•    Хто виховує себе, той виховує інших.

•    Любов – це істина. Радість – особлива мудрість. Ласка – частина правди.

•    Кожен із вас – промінчик сонця.

•    Я дам дітям лише одне, але так, що все інше вони відкриють самі.

•    Сльози змінюють дух, якщо вони  пролиті вчасно.

•    Діти – безмежність буття.

•    В общении с ребёнком нужна не речь, а доброречия, мудроречия (рос.)

 

ОСНОВИ ГУМАННО-ОСОБИСТІСНОГО ПІДХОДУ ДО ДІТЕЙ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ Ш. О. АМОНАШВІЛІ

 

Гуманна педагогіка – це велика мудрість, у якій стверджується педагогіка світла. Гуманна педагогіка – це та, яка може наблизити дитину до пізнання самих себе. Обов’язок учителя дати дитині радість пізнання. Учитель – творець, який дозволяє дитині відкрити самого себе. Він віддається безкорисливо, щоб продовжити себе у своїх виконавцях, дати їм крила для польоту у життя.

Учитель – носій Світла. Народна мудрість говорить, що у справжнього вчителя уроки не для дітей, а з дітьми. Це вони, справжні вчителі – доторкаючись душі маленької людини, намагаються не поранити, не образити, обережно виростити, допомогти реалізувати себе у житті, війти у нього якомога чеснішими, добрішими, впевненішими.

Гуманна педагогіка визначає характер учителя у трьох якостях:

 

Доброта, щирість, відданість

 

У своїх працях з педагогіки, особливо в останніх: „Без серця, що зрозумієм”, „Посмішка моя, де ти?”, „Чому не прожити нам життя героями духу”, „Істина школи” Ш. О. Амонашваілі стверджує, що гуманно-особистісна педагогіка заснована на класичній формулі: дитина не тільки готується до життя, але вже живе...

Сутність – турбота про долю Кожної людини, про долю людства. Ми, учителі, відповідаємо за дітей перед совістю і суспільством.

В основі гуманної педагогіки є тези: „Вищий духовний світ – це реальність. Душа кожної людини є безсмертна і спрямована до вдосконалення. Земне життя – це лише відрізок шляху вдосконалення. Звідси і принцип, який є стрижнем освітнього процесу в школі Життя: розвивати і виховувати в дитині життя за допомогою самого життя.

Гуманна педагогіка побудована на класичній педагогіці Коменського, Песталоцці, Руссо, Пирогова, Ушинського, Макаренка, Сухомлинського та ін.

Творець і класик педагогіки Я.А. Коменський сказав, що педагогіка – універсальне мистецтво вчити всіх і всьому. А класик педагогіки К. Д. Ушинський, що педагогіка не є наукою, вона – найвище мистецтво, яка знає людство.

Педагогіка – це сфера Духу, Мудрості, Досвіду, Мистецтва, Науки.

Ш. О. Амонашвілі говорить, що це не педагогіка, яка ні слова не говорить про почуття, про любов, про серце, не хоче бути найвищим мистецтвом самого життя.

Педагогіка стоїть вище всіх наук і творить рівень життя.

Частиною гуманної педагогіки є „посмішка”.

Посмішка вчителя має бути особлива, яка живе в серці, і для кожної дитини особлива тільки для неї. Щира, добра, тепла, світла, спокійна, йде від серця і бути проникнена любов’ю.

 

Посмішка – прояв життя, і яка це буде школа, якщо вона не визнає посмішку.

Усміхається Космос – Вічністю

Усміхається Небо – зірками і Веселкою

Усміхається Сонце – Пломенями і Світлом

Усміхається Земля – Життям великим

Усміхається Христос – Благословенням

Усміхається поле – квітами

Усміхається людина – вірою

Усміхається Дитина – сьогоднішнім і минулим.

Хто усміхається – той живе.

 

Потрібно, щоб усміхалася школа.

Усмішка школи – учитель

Усмішка вчителя – його серце.

 

У педагогічній симфонії „Усмішка моя, де ти?” багатогранній, філософській є дуже цінні поради всім нам, цікаві дослідження описані, звідки прийшли посмішки, про світлих Ангелів, цікаві легенди, цікаві вислови про гуманну педагогіку і т.д.

Ось, наприклад, три принципи гуманної педагогіки:

        Одухотворення середовища навколо дитини;

        Утвердження у дитині її особистості;

        Вияв творчого терпіння, допомагаючи дитині у самопізнанні.

Крім принципів визначає Ш. О. Амонашвілі три закони гуманної педагогіки:

        Любити кожну дитину;

        Розуміти і приймати її такою, якою вона є;

        Озброїтись оптимізмом по відношенню до будь-якої дитини.

Гуманна педагогіка заснована на Вірі. А звідси і три заповіді педагогіки:

        Віра у безмежність дитини;

        Віра у свою іскру Божу;

        Віра у силу гуманної педагогіки.

Гуманний учитель перетворює кожну зустріч з дитиною на радість відкриття світу і себе. Дуже важлива атмосфера радості та любові на уроках.

Зрозуміти багатогранний світ гуманної педагогіки під силу кожному, хто цього з учителів забажає, іти до істини Добра і Краси.

Педагогічні твори Ш. О. Амонашвілі – це науковий пошук шляхів організації радісного, захоплюючого життя в школі.

Всупереч існуючій педагогіці, практиці, педагог звертається до педагогіки серця, розмірковує про добро і зло, біль і радість, совість і безсердечність і т.д.

У школі має бути вчитель, в якого можна черпати знання, як воду з криниці, який уміє дослідити душу дитини і серцем дійти висновку:  добро має панувати у школі і ніякої байдужості.

Ш. О. Амонашвілі, не доказує нам, а розповідає про те, яке шкільне життя можна запропонувати дітям, виховати не просто учня, а Людину.

 

Спасибі всім вчителям за любляче серце, бо тільки воно може зростити у маленькому серці Любов, без якої не станеш Людиною.

Несім дбайливо Чашу серця, повну любові, і готовність віддати її на творення щастя людей.

Ідім шляхом Любові, шляхом Серця, шляхом Творчості, тобто шляхом гуманної Педагогіки.

 

„Те, з чим я народилась, подарунок Бога. Те, із чим я вмру, мій подарунок Богові”.

Народна мудрість

Традиційна педагогічна система грунтувалась на двох визначальних принципах - відборі та відсіві. Вочевидь, такий підхід не відповідає рівню сучасного соціального розвитку. І це зрозуміло, адже базові правила дидактики були закладені іще у 17 столітті Я.А.Коминським, хоча широко застосовуються і тепер - у 20 столітті. Педагоги-новатори беручи за основу теоретичні напрацювання психологів сучасної епохи запропонували якісно відмінні підходи у вихованні та навчанні школярів.

 Нове педагогічне мислення базується на ідеї гуманізації. В атмосфері любові, довіри, співпереживання, поваги учень охоче і легко бере участь в учбово-пізнавальному процесі, максимально проявляє свої навички та не боїться бути ініціативним.

Відомий грузинський педагог-новатор Шалва Амонашвілі, автор багатьох навчально-методичних збірок, в художній формі аналізує головні чинники та методи формування у школяра початкових класів бажання вчитися, дізнаватись нового та постійно вдосконалюватися. На думку Амонашвілі, “головною силою, яка встановлює погоду в духовному світі дитини є враження, і тому потрібно, щоб воно було добрим і звеличуючим. Які у дитини створюються враження в організованому нами виховальному процесі - від цього буде залежати направленість її особистісних орієнтацій, мислення та поведінки.”[1]  

Навчання і виховання, педагогічний процес, в цілому внаслідок свого соціального призначення завжди несуть у собі елементи примусу. Це обумовлено тим, що активізація і розвиток внутрішніх сил і можливостей дитини відбувається не на вільно вибраному нею матеріалі, а на змісті виховання і навчання, визначеному вимогами суспільства.

Природно, що залишити дитину в полоні власних актуальних бажань та імпульсивної активності і чекати, поки вона візьметься за розум не можна. Цим можна завдати непоправної шкоди її розвиткові та своєчасному ставленню як людини, як особистості. Однак присилувати, підкоряти дитину своїй волі - означає не досягти бажаного результату.

 Таким чином Амонашвілі підходить до розуміння необхідності в іншому підході до дитини, іншій педагогічній основі побудови навчально-виховного процесу.

“Сучасна дитина приходить до школи із величезними потенційними можливостями, але щоб вони перетворилися у реальні сили, особистісні властивості, потрібен цілеспрямований педагогічний процес, який виховує, навчає, формує, розвиває.”[2]

Навчання певним чином можна розуміти як процес, через який формується та керується учбова та пізнавальна діяльність учня, його адекватне мотиваційне ставлення до цих понять. У цьому процесі потрібно, за словами Амонашвілі, досягти бажання у дитини до співробітництва з педагогом з метою присвоєння знань. Формування такої настанови у школяра залежить від багатьох факторів. Зокрема, в першу чергу, рівня співвідношення налаштованих до функціонування та розвитку пізнавальних сил учня із учбовим матеріалом. Звичайно, що в такому процесі психічні сили дитини стикатимуться із труднощами, які можуть викликати навіть негативне ставлення до навчання.

 Проте, Амонашвілі особливо це підкреслює, пізнавальні сили що розвиваються потребують не такі задачі, розв‘язання яких не викликає жодних складнощів, а саме таких, які вимагатимуть від школяра думати і діяти на межі своїх можливостей. Саме в наявності труднощів в процесі навчання грузинський педагог-новатор вбачає джерело мотивації учбово-пізнавальної діяльності учня.

Варто також зазначити, що при вільному виборі учбових завдань, розв‘язання яких не пов‘язане з жодними заходами покарання чи оцінення, учні віддають перевагу  складнішим задачам над легшими.

    

 

"ПОЕТИЧНА ПЕДАГОГІКА" АМОНАШВІЛІ

 

Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з діьтми дошкільного і молодшого шкільного віку.

В своїй праці Ш.О. Амонашвілі “Добридень, діти!” автор розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання.

            Цю книгу називають “поетичною педагогікою”, оскільки вона подається не просто в теоретичному викладі сутності проблеми, а у вигляді розповіді Амонашвілі майже про кожний день його роботи з експериментальним класом, зупиняючись на тих питаннях, вирішення яких потребує детального розгляду. “Починаючи роботу над цією книгою, я поставив перед собою задачі: осмислити підготовчий клас крізь призму цілостної системи початкової та по можливості середньої школи; показати шестирічну дитину не тільки як учня, але, в першу чергу як зростаючу Людину, яка має своє життя та складні взаємовідносини з оточуючими; в залежності від цього показати, що кожна дитина може бути пізнаною та вихованою тільки з врахуванням її дійсного життя, її радощів та суму, потреб та намагань, здібностей та сподівань; продемонструвати, що шестирічні діти – це особлива категорія, і в роботі з ними не можна механічно використовувати звичайні методи роботи з першим класом”[3].

Для автора було важливо описати, по-перше, загальний підхід до організації шкільного життя дітей, по-друге, творчу лабораторію педагога.

Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвиває дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можна розкрити дитину та зробити з неї особистість.

Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під “сам”, автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків.

Педагог має чітко підходити до питання організації перерв між уроками. Вони мають бути організовані таким чином, щоб пустощі дітей не заборонялися, а були скеровані в тому напрямку, який буде розвивати дитину. В своєму експериментальному класі автор повісив дошку для малювання крейдою, а також папір для розмалювання олівцями. Був використаний магнітофон для того, щоб діти могли вчитися розпізнавати музичні твори, а також надали вихід своїй енергії, танцюючи під цю музику, тощо.

Що стосується певних предметів, наприклад рідної мови, російської мови(на той час теж рідною), математики, то автор подає свій досвід як можна навчити дітей правильно розуміти завдання предметів, використовувати наглядні матеріали, допомагати один одному, доводити свою точку зору, та поважати право кожного учня виказати власну[4]. Амонашвілі зупиняється на тому, що необхідно педагогу завжди слідкувати за своїми питаннями, оскільки вони сприймаються дітьми не зовсім так як те здається вчителю.

 Автор розповідає про його методи подолання феномену Піаже, яке досить розповсюджене у дітей, тобто коли, діти плутають кількість речей з її розміром [5].

Звертаючи увагу на ігри, які необхідно використовувати у роботі з шестирічними дітьми, автор говорить про те, що “педагогічними можна вважати ігри, які підвищують дітей – всіх разом і кожного зокрема до рівня його престижу, ті ж ігри, які можуть принизити дитину навіть трохи, є непедагогічними, і їх не можна проводити на уроках ”[6].

За Амонашвілі, дітям необхідно пропонувати такі справи, за які вони можуть братися не колись, а зараз же, і перші кроки мають приводити їх до перших успіхів, а не невдач.

Узагальнюючи свою роботу, автор виділяє по 10 питань, на які він категорично відповідає “так” чи “ні”.

Питання, на які дається відповідь “ні!”:

1.    Чи можна використовувати в підготовчому класі досвід роботи з І класом без змін?

2.    Чи можна заставляти дитину одразу виконувати накази та розпорядження вчителя?

3.    Чи можна дітям ставити оцінки?

4.    Чи можна давати дітям обов'язкові домашні завдання?

5.    Чи можна говорити в класі хто з дітей вчиться краще?

6.    Чи можна вимагати від дітей, щоб вони сиділи на уроках “не рухаючись”?

7.    Чи потрібно забирати в дитини іграшки, які вона принесла до школи?

8.    Чи можна залишати дітей на другий рік?

9.    Чи можна вимагати дітей приходити в шкільній формі з портфелями?

10. Чи можна приймати в підготовчий клас дітей, яким до 6 років залишається 2-3 місяці?

Питання з відповіддю “так!”:

1.    Чи потрібна спеціальна методика для викладання в підготовчому класі?

2.    Чи можна використовувати тут досвід виховної роботи з старшими дошкільнятами з дитячих садків?

3.    Чи потрібно заохочувати дітей, щоб вони йшли попереду вчителя у вивченні матеріалу?

4.    Чи може педагог спеціально робити помилки, щоб діти знаходили та виправляли їх?

5.    Чи потребує педагог бути артистичним в роботі з дітьми?

6.    Чи  можна давати дітям різні завдання на їх вільний вибір?

7.    Чи потрібно посилювати самостійну роботу дітей?

8.    Чи потрібно давати батькам характеристики дітей та готувати для них пакети з роботами дитини?

9.    Чи потрібно, щоб діти оцінювали урок?

10. Чи потрібно проводити відкриті уроки для батьків?

Перелік цих питань систематизує досвід та уявлення Ш. Амонашвілі про виховання та навчання дітей шестирічного віку в підготовчих класах школи.

 

ВИСНОВКИ

Вчитель повинен не тільки ставити ціль або задачу і показувати шлях до її досягнення, а намагатись запропонувати різні підходи і заохочувати  дитину робити власний вибір, шукати свою стежку до мети.

На думку педагога-новатора головне у навчанні – це заохочувати дітей до власного пошуку, власного шляху пізнання світу, необхідно вчити їх самостійності, готувати до дорослого життя. В цьому і полягає роль і обов’язок вчителя та вихователя.

 

Інтерв’ю з Шалвою Амонашвілі

20-24 вересня у Києві відбувся семінар відомого педагога, доктора психології Ш.О.Амонашвілі „Основи гуманно-особистісного підходу до дітей в освітньому процесі» (система Школи Життя).

Ініціатором семінару виступила громадська організація Еколого-культурний центр «Киевский ДАР», за підтримки Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, Інституту психології ім. Г.С.Костюка, міжнародної громадської організації «Українське Реріхівське товариство», Асоціації молодих учителів міста Києва.

Ви­давничий дім «Шкільний світ» був генеральним інформаційним парт­нером семінару. Тому нам пощастило поспілкуватися з Шалвою Олек­сандровичем.

-    У багатьох країнах, зокрема й в Україні, Вас знають і як педагога, і як громадського діяча, і як ученого, і як письменника. Ваше ім'я стало широко відомим у зв'язку з причетністю до створення концепції педагогіки співробіт­ництва, розробляючи яку, Ви сформували психологічні основи педагогіки співробітництва. Як співвідноситься «Школа Життя» з «Педагогікою співробітництва»? Що в них спільного і які відмінності?

-  Коли ми, семеро педагогів, зібралися в Пєрєдєлкіно 1987 року і розмірковували про можливості створення педагогічної системи гуманістичного змісту, кожен викладав свій досвід, своє бачення. Потім Симон Львович Соловейчик усе це підсумував, і ми почали думати, як це все назвати. У мене вже до цього вийшла книжка про оцінки, де я визначив гуманістичний підхід як вільний вибір і співробітництво. Я тоді боявся вголос говорити про гуманістичний підхід, тому що час був такий. Ця ідея стала прийнятною для Шаталова, для Ільїна і для Щетиніна. Так виникла ця назва - «Педагогіка співробітництва».

Як співвіднести цю ідею з тим, про що я говорю зараз, - про гуманно-особистісний підхід до дітей? Педагогіка співробітництва - це етап розвитку педаго­гіки 80-х років. Вона породила могутній рух учителів. Вона породила і принци­пи співробітництва з дітьми. Ці принципи мають наукове психологічне обґрунту­вання. Педагогіка співробітництва - це могутній струмінь гуманної педагогіки. Гуманна педагогіка вбирає в себе педагогіку співробітництва, дає її філософське обґрунтування. Це так, як геометрія Лобачевського стала окремим визначенням теорії Єнштейна. Тож педагогіка співробітництва - це окреме визначення кла­сичної гуманної педагогіки. Якщо вчитель освоїв педагогіку співробітництва, то він уже піднявся до рівня гуманної педагогіки. Але зробити це важко. Багато чого треба змінювати в собі, насамперед перебороти деякі традиції, досвід. Це вже новий тип мислення. І не кожному це під силу. Багато говорять про співробітництво, але придивіться-ніякого і пін робітництва немає. Є лише запитання і відповідь, контроль і оціню­вання. Вводять новий предмет - називають це гуманізмом, співробітництвом. Це просто маскування під педагогіку співробітництва.

Ключ ДО ідей педагогіки співробітництва лежить у працях Л.Виготського. Він уперше ввів у психології поняття співробітництва і розкрив її сутність. У співробітництві діти стають сильнішими у своїх інтелектуальних рішеннях. Співробітництво, особливо для маленьких дітей, більш плідне, ніж самостійна робота. Я радію, що газета «Первое сентября» і ваше видавництво з такою завзятістю, творчістю, із таким масштабом розвивають ідеї співробітництва. Вчителі повинні здолати цю сходинку. Газети роблять величезну справу, щоб допомогти вчителю піднятися до рівня співробітництва з учнем.

-    Якою Ви уявляєте школу кінця XXI століття: що в ній має змінитися порівняно з нинішньою, а що треба не­одмінно зберегти?

-  Сто двадцять років тому в Санкт-Петербурзі точилися гострі суперечки щодо балів і оцінок. І один із корифеїв освіти тодішньої Росії Миропольський сказав: «Смерть баллам грозит неминуемая. Не нынче - завтра, но дни их сочтены». Він думав, що це тра­питься скоро. Я гадаю, щодень цей, може, не дуже ско­ро, але настане. І річ тут не в самих оцінках. Тільки з ними зникне авторитаризм. Хто ви­лучить із нашого життя авто­ритаризм? Якісь постанови? Якісь накази? Нові уряди? Ні. Це можуть зробити тільки самі люди і насамперед педагоги. Треба створити музей педагогічних непоро­зумінь і виставити в ньо­му на почесному місці вихвалену нами систему оцінок. Я впевнений, люд­ство прийде до цього. Адже підхід виявляється вже сьо­годні. Якщо не перейнятися гуманізмом, класичними іде­ями, то цей процес уповільниться. Але час для класич­них цінностей настав.

Українська земля породи­ла великих педагогів: К.Ушинського, В.Сухомлинського, М.Пирогова, А.Макаренка. Назвіть ще країну, яка дала педагогіці такі імена?

Пройде ще якийсь час, і ідеї Ушинського, Сухомлинського і стануть звичайним способом мислення. Але це відбудеться не само по собі. Це стане ре­альністю завдяки людям, зав­дяки вашій газеті, індустрії ва­ших газет, це зроблять самі вчителі, не задоволені тим, що є сьогодні.

Що стосується реформ, то треба враховувати те, що до кінця століття, та й через 5-10 років, у наше життя ввійдуть зовсім інші плоди ци­вілізації. Я десь прочитав, що в Японії вже розроблено таку технологію, яка дає мож­ливість зубному лікарю стави­ти пацієнту в зуб мобільний телефон. Будете говорити і слухати, не користуючись нія­кими приладами. Якщо вже така техніка входить у життя, то й освіта збагатиться нови­ми технологіями.

Але, гадаю, людство вже замислилося над тим, що ци­вілізація без культури згубна, вона може знищити нас усіх. Тому потрібно виховувати і розвивати в наших учнях культуру через реформу духу вчителя. І давайте не будемо чекати державних реформ. Держава не може здійснити реформу. Ваша 12-бальна си­стема, це що реформа? Це лат­ка на старому взутті. Новий підручник, це що - реформа? Справжня реформа ті­льки в духовній співпраці дорослого з маленьким.

Коли вчитель здолає ав­торитаризм у собі, тоді настане реформа. Це й ро­били завжди наші улюблені вчителі. Вони завжди рефор­мували школу. Авторитаризм одразу не піде, але він зали шатиметься якимись «острова­ми» в оточенні гуманної педа­гогіки. А поки що навпаки -у морі авторитаризму - ост­рови співпраці. Ми ввійшли в переддень гуманної педаго­гіки. Світ до цього прийде... Але це я розмріявся. Це не пе­редбачення. Просто хочеться, щоб так було скоріше.

-    Мрія - це маяк. Коли він горить, то видно, куди треба плисти. Шалва Олек­сандровичу! Як у будь-якій справі, в педагогіці є підмай­стри, ремісники і майстри. За якими критеріями Ви розріз­няєте педагога-Майстра? А може, у Вас є свої критерії оцінювання роботи вчителя?

-      Ця класифікація може бути застосована щодо вчи­тельського співтовариства. Ми всі знаємо, що є вчителі - яс­краві особистості, вчителі від Бога, а є прекрасні виконавці. А є ті, хто випадково прий­шов до школи і вони самі не знають, що їм там робити. Але так і маг бути. Саме життя таке. Багато хто міг би стати хорошим учителем, якщо зай­мався б собою сам. Майстер - це вчитель, який постійно оновлюється, шукає нове, прагне піднятися на нову схо­дину. Саме такі вчителі потрібні учням. Це не моє відкриття, про це сказано в ба­гатьох джерелах. Що буде цим«новим» для вчителя, він має визначити сам. Тоді вчитель і дітей вестиме за собою, за своїм відновленням. Він надихатиме дітей спрагою пізнання. Усі люди різні. І вчителі різні, і будуть різними, яка б не настала епоха. Вони чудові люди, і той учитель, про яко­го не скажеш, що він «учитель від Бога», - теж хороший, якщо він добра людина. Не всі можуть стати творчими людь­ми через різні обставини. Ко­жен робить свою справу. І спасибі їм за це.

- Ви буваєте в різних країнах, знаєте різні систе­ми освіти. Яка система осві­ти Вам подобається найбіль­ше і чому?

-   Так, я дійсно багато їздив, бачив багато країн і шкіл. І читав багато про різні системи освіти.

Школа має три іпостасі. Зовнішня форма школи. От Вальдорфська школа, як ялинка, - горить і перели­вається іграшками.

Друга іпостась - зміст ніколи. Я маю на увазі не ма­теріальне утримання, а ту суму знань і якостей, які учні засвоюють через програму, підручник.

А третя іпостась - це дух школи.

От, приміром, американсь­ка школа. Я її вивчав. Вона не має духу. Я слухав про­повіді Роберта Шулера у відо­мому Кришталевому храмі в Лос-Анджелесі. І мені, грузи­ну, важко зрозуміти цей спосіб спілкування з Богом, і українцю, і іншому православ­ному християнину (незалежно від того, віруючий він чи невіруючий - це основа куль­тури). Це якесь торгування з Богом: «Якщо ти мені це зро­биш - я тобі зроблю це», «Хочеш, я так зроблю, а ти мені  даси машину», «У мене немає красивої дружини. Пошли мені красиву дружину», «Я хочу облетіти світ. Подаруй мені літак. Це тобі нічого не коштує». Приблизно такою мовою відбувається розмова з Богом. Мене вражає та спро­щеність, поверховість, з якою пояснюють по телевізору біблійні заповіді. Вони нама­гаються через християнство дати людям моральність. Замість того щоб дати ду­ховність. Із духовності й на­роджується моральність. Але духовність - це не мо­ральність. На основі цього в американців сформувалася тверда авторитарна школа. У якій, по суті, в основі лежать , не могутні ідеї, а долари.

1976 року ми з Сергієм Дмитровичем Максименком були в США. Два тижні ми їздили Америкою. Нам пока­зували багато чого. І Сергій Дмитрович висловив дуже цікаву думку: «Усі говорять про свободу, а  свободи ніде немає. Свобода може бути тільки у стані самопочуття людини». Я б не  хотів, щоб у нашому менталітеті зміцніло таке сприйняття свободи. Так, люди будуть багатими. Але має бути моральна рівність людей. Нехай буде власність, але без почуття власництва. І в цьому теж завдання вихо­вання школярів.

Я порівнював освітні сис­теми: американську, англійсь­ку, радянську (у нас поки ще панує радянська система). її  тільки підремонтували. Як ко­лись Радянська влада взяла у спадок царську систему осві­ти, і вона панувала майже до розпаду Радянського Союзу.

Радянська система мала дуже сильну перевагу - це си­стема освіти, точніше, навчан­ня. Ця система була чудовою. Потім з'явилися інші системи навчання:Занковська, Ельконінська та інші. Найкращі си­стеми зародилися на наших психологічних, духовних ос­новах. На Заході взяли ці си­стеми, і там зараз розвивальне навчання утверджується й удосконалюється краще, ніж у нас, ніж у вас,

Я вражений: де у вас шко­ла Костюка, побудована на його психологічній теорії? Ви гадаєте, ця школа була 6 менш цікавою, ніж Вальдорфська? Чи школа Сухомлинського? Повторити Сухомлинського, звичайно, неможливо. Але немає могутнішої педагогічної Ідеї гуманного виховання і на вивчення, ніж ідея Сухомлинсь­кого. Тому дуже важливо ви­користовувати свої духовні ос­нови, а не дивитися жадібни­ми очима на чужі освітні сис­теми. Адже в основі цих сис­тем лежи ті. духовність німець­ка, духовність американська. І якщо впроваджувати на Ук­раїні школу Ховарда, то як не кричи: «У нас українська мова, у нас українська куль­тура» - все рівно, буде пану­вати американський дух. Якщо вам подобається - будь ласка. Але якщо вам дорожчі

свій менталітет і своя культу­ра, тоді будуйте свою школу на основах Пирогова, Ушинського, Сухомлинського, а Ховард нехай панує там.

-    Проблема в тім, зокрема й на Україні, що багато педагогів, діячів культури, і політиків, говорячи про духовність, про джерела духовності, розуміють це по-різно­му, через різні системи цінно­стей. Адже кожен народ у своїй історії має різні духовні джерела, з різних ціннісних систем. З них можна витягти протилежне розуміння цінностей. І часто люди, говорячи про свою духовність, мають на увазі різні речі.

-  Так, коли ми говоримо про духовність, і про гуманність, і про культуру, - кожен вкладає в ці поняття щось своє, свій досвід, свої знання. Хтось збагачує ці поняття,  хтось докопується до справжньої суті цих понять, а хтось їх вихолощує. Це прикро, звичайно. Але якщо ми звернемося до класичної педагогічної спадщини, то вона дасть нам розуміння духовності, розуміння гуманності. Ми ніколи не зрозуміємо Ушинського, якщо не будемо знати Новий заповіт. Він говорить, :що релігія - це культура на­роду, ми не можемо відкида­ти це. Але він наполягає, що і це не означає, що дітям треба давати релігію, ні, треба, щоб людина (людина, а не дитина) сама прийшла свідомо до своєї культури, до своїх духовних джерел. Ушинський {відкриває шлях до духовності, Сухомлинський відкриває шлях до духовності. Навіть за  такої диктатури, яка була у нас, він розумів, що без духовного єднання виховання не відбудеться. Якщо хтось думає, що єднання - це літературний  вислів, то помилиться. У Сухомлинського любов, почуття обов'язку побудовані на християнських основах («Серце віддаю дітям», «Дитину треба любити всім серцем»). Духовністю треба пройнятися, а не вихолощувати ці поняття. Людям, звичайно, не заборониш думати інакше. Через допомогу ваших газет читачам, на зустрічах з і ними треба підносити ці цінності, підгримувати їх у педагогах. Так поступово газета, як діючий організатор, провідна сила зможе спрямовувати вчителів на шлях моральних духовних пошуків. А І якщо ви публікуватимете описи підходів, методів, прийомів і співробітництва з дітьми, то і поступово розвинеться образ справжнього вчителя. Вчителя, якого ми чекаємо. І вже є такі вчителі.

-   Як має змінитися педа­гогічна освіта, щоб профе­сійна підготовленість учите­ля відповідала запитам сучас­ної школи?

-      Систему підготовки вчи­теля необхідно змінювати. Яне маю на увазі ці західні рівні: бакалавр, магістр. Від цього нічого не змінюється. Яку школі реформа здійснюєть­ся через учителя, так у ВНЗ вона здійснюється через про­фесора, викладача. Професор реформує освіту, він же її й  деформує. Прикро про це говорити, але не накажеш професору змінити свої погляди. Тому, якщо ми хочемо реформувати ВНЗ, нашу увагу треба спрямувати на викладача. Звичайно, наші стандарти ос­віти в педагогіці, у психології - бідні, навіть кепські. Я маю на увазі російські стандарти, зокрема. Люди, які складають ці стандарти (я не знаю, хто вони), дуже бояться внести необхідні поняття в педагогіку. Чи може відбутися така педа­гогіка, в якій не звучить по­няття любові, відданості? У якій не звучать сльози? Сльо­зи не існують!!! Щирість не звучить! Що це за педагогіка!? Радість не існує!? А Сухомлинський говорить: «Всемо­гутня радість пізнання», «Жа­гуче слово вчителя». Звідки має черпати майбутній учи­тель це жагуче слово?

- Викладаючи в педагогі­чному ВНЗ, я пропонувала організувати навчання сту­дентів у формі педагогічних майстерень. Я беру на пер­шому курсі 10-15 студентів і відповідаю впродовж п'яти років за їхню підготовку до практичної роботи в школі. Спочатку я їх веду на свої уроки, потім на уроки інших учителів. Закріплюю їх по 10-5 осіб за класом, і вони зростають з цими дітьми 5 років. Спочатку включаються в урок з окремими фраг­ментами.  Потім проводять свої уроки. Вчаться щиро і пристрасно говорити з дітьми...

- Моральні цінності мають бути основою педагогічної освіти. В педагогічних ВНЗ збирається в основному прекрасна молодь. І що я їм повинен говорити? Я їм буду пристрас­но розповідати про свої цінності. З них хтось буде на­слідувати ці цінності. Без цьо­го нічого не вийде.

Я заснував дванадцять премій студентам і аспірантам. Щорічно ці премії разом із грамотами за прихильність до ідей гуманної педагогіки вру­чає ректор. Студенти пишуть свої роботи, а журі їх оцінює. Студенти розробляють методи і прийоми гуманного підходу до дітей. Може не всі дванад­цять стануть істинно гуманни­ми педагогами. Може тільки один, але іноді й один «робить погоду». Один Пушкін сфор­мував цілий пласт російської культури. Один Чайковський «зробив погоду», один Достоєвський «зробив погоду». Один Сухомлинський розвіяв педагогічний смог. А хтось знову цей смог наганяє.

- Робота вчителя творча, вчитель щодня вирішує десятки нестандартних професійних завдань, вирішує їх по своєму. А чи є непорушні принципи педагогічної діяльності, чи можна чітко визначити, що в роботі вчителя обов'язкове, що можна і чого не можна!

- Звичайно, є. Наприклад, принцип терпіння, який творить. І цей принцип забороняє кричати на дитину, критикувати і розносити її вщент тощо. Треба творити і чекати, творити і чекати, сподіваючись, і що надії вчителя здійсняться не сьогодні, то завтра.

Якщо вищим принципом проголошено педагогічну лю­бов, то ця любов накладає на вчителя суворість обов'язку.

Усього вчителю підказати не­можливо. Будуть помилки, будуть прикрі помилки в цьо­му пошуку. Але їх усунення благословенне. Та помилка від помилки відрізняється. Топ­тання в помилках - це гріх. Треба вміти виправляти свої помилки.

У березні в Москві відбу­дуться педагогічні читання, тема яких: «Улыбка моя, где ты?» Буде один «круглий стіл», тема його звучить так: «Учительское покаянне». Вчителям треба покаяння в авторитаризмі. Хоча багато з них, як білі ворони, і в авто­ритарному суспільств були гуманними педагогами. Це була майже підпільна педаго­гічна діяльність. Образ гуман­ного вчителя протягом усього життя свідомо і підсвідомо підштовхує нас до гуманних вчинків. Багато вчителів ря­тують нас у житті своєю си­лою духу.

- В одній зі своїх ранніх робіт Ви розповіли про свого тоді ще маленького сина: що бабуся вдома з ним говорить російською, мама - англійською, а Ви - грузинською мовами. Який результат такої багатомовності?

-   Мій син і дочка володіють грузинською мовою - це їхня рідна мова - на найвищому літературному рівні. З раннього дитинства, хоча це не їхня рідна мова, вони знають російську на рівні рідної. Грузинську культуру вони вбирали за допомогою грузинської і російської мов.

Обоє досконало володіють англійською. Не було б цього багатомовства в дитинстві, вони б, як і їхній батько, що й досі не володіє добре ро­сійською, не знали б її так добре.

Це пояснює теорія, відкри­та Виготським й Узнадзе, яка доводить, що раннє дитинство - золота йора для оволодіння мовами. І не треба боятися, що рідна мова загине чи призу­пинитеся. Виготський довів, що чим більше дитина вивчає іншу мову, тим більше вона заглиблюється в рідну. І чим більше мов вивчає, тим глиб­ше розуміє свою. Але для ви­рішеним такого завдання ми поки що не маємо матеріаль­них засобів і методик, як дітям і;і раннього дитинства давати багатомовне середовище.

  • - Педагоги мого покоління знають Вас не один деся­ток років. І всі ці роки Ви залишаєтеся дуже популяр­ним педагогом завдяки Вашій активності та працьовитості. От і зараз Ви приїхали до Києва з 35-годинним курсом лекцій. Адже це навантажен­ня: фізичне і психологічне. Завдяки чому Ви зберігаєте високу працездатність і жит­тєву енергію?
  • - Мене про це часто запи­тують. Я б міг сказати: дру­жина допомагає, дочка допо­магає. Звичайно, допомага­ють. Але головна причина, на­певно, у тім, що мені просто подобається це життя. Подо­бається зустрічатися з учите­лями. Я ніколи від цього не втомлююся. Мені просто по­добається жити. Може, у цьо­му головне джерело молодості? Коли людина знаходить своє амплуа, своє покликан­ня, свою місію в житті - тоді й настає духовне довголіття. Якщо я проживатиму чужу долю - я одразу постарію.

- Відповідно до нового Закону України про загальну середню освіту, шкільний вік починається з шести років. Правда, Закон це положення трактує м'яко, тобто можна і з семи років. Це положення Закону гостро дискусійне. Не тільки громадськість, а й багато психологів, педагогів вважають, що навчання з шести років шкідливе для здоров'я дітей. Ви в Радянському Союзі були першовідкривачем цієї педагогічної проблеми. І не тільки вчили, а й були керівником експерименту з навчання шестирічок і написали про це книжку. Тому Ваша участь у нашій дискусії надзвичайно цінна.

-   Так, з 1965/66 н.р. ми  проводимо експеримент мож­ливого навчання дітей ;і шес­ти років. Ми це почили пер­шими. Хоча тоді вже знали, що експерименту робити не треба. Експеримент треба ро­бити не над дітьми) а над свідомістю вчителя Треба зро­зуміти, що є величезна різни­ця між шестирічним і семи­річним віком. Це рівні армії дитинства. Хоча, якщо від семи відняти 6 - зали­шається один. «Невже не так важливо?» - (каже хтось. А місячна чи двомісячна дитина - є різниця? Тут щодня мож­на побачити різницю, Потім темпи росту сповільнюються і різниця стає неістотною. І літня людина, і молода люди­на можуть не мати розбіжнос­тей у життєвих проявах. А в дитинстві йде розкриття жит­тєвих функцій, і тому дитина змінюється на очах. У шести­річних розкриваються одні функції, у восьмирічних -інші. Виготський довів, що читати, писати, лічити легше навчаються діти шестирічно­го віку, ніж 8-9-літні. Тому що саме в шестирічному віці у зону найближчого розвитку залучаються функції письма, читання, лічби, саме ті, які дають можливість засвоєння змісту шкільного навчання. А  потім ці функції слабшають.

Шестирічні діти - це особ­ливий контингент. Поки що радянські і пострадянські вчи­телі не хочуть цього зрозумі­ти. Багато хто вважає, що для навчання шестирічних дітей треба мати спальні для відпо­чинку, навчати їх граючи, тре­ба їх пестити, не станині їм оцінок. Це начебто така до них любов, загравання з дитин­ством.

Чудово сказав Ушинський: Навчити граючи можна тільки дуже маленьких, а шкільна освіта - це справа серйозна. Ди­тина приходить до школи не для того, щоб кидати м'яч, засвоюючи лічбу (і я колись займався цим). Про нас писа­ні н «Правді», друкували фо­ни рафії, як діти ловлять м'яч, засвоюючи лічбу. Цим ми ви­рішуємо якісь жалюгідні зав­дання. Діти не для цього при­ходить до школи. Хоча і з м'я­чем їм теж потрібно грати.

Справа в тому, що у шестирічної дитини фізична кон­ституція ще не збудована, вона ще слабка, слабкий хре­бет. Тому освітній процес має бути динамічним. Завжди серйозним, але динамічним. Треба часто чергувати занят­тя з рухом, грою. Чергувати різні серйозності. І справа не стільки в тому, які меблі в класі, а в тому, скільки сво­боди дістається дітям.

Друга особливість. У шес­тирічних дітей на цілий рік менше соціального досвіду, ніж у семирічних: менше гу­ляли, менше читали казок, менше бачили передач, менше спілкувалися з однолітками. Вбогість досвіду виявляється в тому, що шестирічні діти менш керовані, важче прийма­ють норми співтовариства. Шестирічна дитина може зня­ти черевик, поставити на парту і заглядати туди. Інша дитина дістає яблуко і їсть на уроці, дивлячись в очі. Був би соціальний досвід - розуміли б уже закон заборони. Хіба це знання не має змінювати наше ставлення до дітей?

І третє: у шестирічному віці ще немає здатності до спілкування. Це я назвав три параметри, за якими шес­тирічні діти є особливим кон­тингентом. Коли радянський

уряд вирішив реформувати школу, було створено спе­ціальну комісію. Мене вклю­чили до її складу. Засідання комісії проводив Черненко. .Вирішували проблему шести­річних дітей: приймати їх до школи чи не приймати. Політбюро наполягало на тому, щоб приймати дітей до школи шестирічного віку. А Міністерство фінансів дуже заперечувало і доводило, що коштів на цей крок немає. Черненко тоді сказав: «Якщо партія вирішить, то й гроші будуть». До речі, потім цей міністр фінансів покінчив життя самогубством, тому що його змусили шукати ці гроші, а грошей не було.

На тому засіданні я висту­пив і сказав, що дітей треба навчати з шести років. Вони все одно окупують школу. Не сьогодні - завтра, але це ста­неться. Тоді цей експеримент не завоював собі права на жит­тя. Тепер знову до цього по­вертаємося. Пройде 10-15 років, і всі шестирічні діти будуть у шкільних класах. Ці діти можуть навчатися. Але чи зможуть вчителі зрозуміти їх? Якщо цього розуміння не буде, то ці діти рано втрача­тимуть здоров'я і бажання на­вчатися. Якщо в школі набирається клас шестирічних дітей. То краще їх навчати окремо. Міні-уроки, різні впра­ви, різна серйозність, різні за­хоплення, дні народження тощо. Життя дітей має бути динамічним, яскравим, різно­манітним. І тоді ці діти будуть успішнішими, ніж семирічні.

  • - Яке у Вас враження від Ваших слухачів - київських педагогів?
  • - У Києві я спілкуюся з новим поколінням учителів. Більше інтересу, більше жаги до знань.

У радянський час, зустрі­чаючись з учителями, я бага­то чого не міг сказати, це було неприпустимо.  Тепер мож­лива відкритість, але вчителі її не завжди приймають. І чим  більше вчителів буде прийма­ти філософську, духовну ос­нову гуманної педагогіки, пе­дагогіки життя, педагогіки долі, тим раніше ми матиме­мо покоління дивовижних учителів. Якщо цим будемо займатись я і ви, ваша газета і ваше видавництво, і буде створена в Києві Лабораторія гуманної педагогіки, то ми цього досягнемо швидше. Можливо, ця Лабораторія буде створена при вашому ви­давництві .

 

Розвиток пізнавального та творчого потенціалу дитини на

основі гуманно – особистісної технології

    Ш.   О. Амонашвілі

матеріали підготувала Погорєлова Н.М.

- Ви – учитель!

                    - Я – учень своїх учнів.

- Хто ж ви для них?

- Я – половина кожного із них.

- Ви їх знаєте?

- Так само,  як знаю безмежність.

- Як ви їх виховуєте?

- Як яблуко плекає у собі насіння.

- Де ваша педагогіка?

- Я черпаю її із Зоряного Неба.

- Де ваше Зоряне Небо?

- У мені.

      Гуманістична позиція педагога повинна полягати в тому, щоб прийняти дитину такою, якою вона вже є, з таким життям, яким вона вже живе, і включити в зміст спілкувань з нею її життя в усіх його проявах, цікавитися цим життям, стати його співучасником. І це повинно проходити не тільки у вільний від уроків час, а в першу чергу на цих самих уроках.

     Якщо в класі ми організовуємо спільне життя, захоплююче і радісне, і якщо діти з великим бажанням залучаться до нього, віддадуться йому всім серцем, то це аж ніяк не означає, що тим самим ми призупиняємо в кожному з них їх власне життя, відкидаємо його, не рухаємося з ним, що хочемо цим спільним життям перекреслити все інше, щоб воно стало єдиним для всіх. Спільне життя, спільна мета, спільна радість, спільне горе потрібні для того, щоб відкрити кожному істинне джерело для збагачення, одухотворення власного, особистого життя.

     Гуманістичний педагогічний процес – це співробітництво педагога з дитиною, коли вчитель допомагає дитині у подоланні труднощів, пояснює, показує, нагадує, натякає, підводить, радить, радиться, запобігає, співпереживає, заохочує, стимулює, мотивує, надихає, виявляє любов, повагу, заохочувальну вимогливість, сприяє задоволенню потреби дорослішання, вільного вбору, приносить учневі радість спілкування, закріплює його авторитет серед ровесників та близьких людей.

    Кожного ранку, ідучи до школи, Шалва Олександрович спостерігав за погодою. І коли складалась ситуація така, як сьогодні, туман, хочеться спати він часто задумувався над тим, як зробити навчальний процес цікавим та результативним.    

    Він говорив:                             

 «Любіть сміятися разом з дітьми, веселіться, грайтеся, пустуйте разом з ними».

     Кожного дня, коли проходили фіззарядки перед уроками Шалва Олександрович говорив, що було веселе і горде видовище.

    За 5 хв. до початку уроку діти починають виконувати зарядку. Були інспектори, які проводили її. Діти переборювали в собі невпевненість, намагалися бути дорослими. Пояснювали, що розвиває в нас кожна вправа.

    Всі діти, а також і вчитель виконували всі вправи чітко, мовчки, з повагою до чергового інспектора.

    Останні хвилини фіззарядки закінчувалися веселою і повчальною піснею «Дважды  два - четыре». Це стимулювало дітей до навчання.

    Поганий настрій від погоди прогнано, тому можна починати уроки мудрості.

    Але перш ніж це зробити, він обов’язково дякував черговому інспектору за роботу, потискав долоню, а всі учні аплодували. Цим він підкреслював свою повагу до учня, до його співпраці.

    А потім найголовніше. Всі дивились на годинник. 8.30 – це значить, що всі вони готові до походу у Світ Знань. Всі вірять у свого вчителя, та й в себе.

 

  Організація уваги

     Організовувати увагу школярів на уроці, значить зорієнтувати їх свідомість на зміст навчальної діяльності, включити їх в роботу, змусити мислити.

     Щоб увага учнів була стабільною під час пояснення нового матеріалу, вчителю необхідно не тільки пояснювати факти, а й розмірковуючи, втягуючи до власного рішення.

     Шалва Олександрович Амонашвілі розпочинав свої уроки незвичними та загадковими назвами, і разом з дітьми протягом уроку розкривали їхнє поняття.

  Наприклад: урок математики.

Математика – симфонія чисел.

Девіз – вислів уроку: Сім раз виміряй, а один раз відріж.

Мета цього уроку: -  дати розвиток;

-       вміння уявляти;

-       розв’язувати задачі в умі та в уяві;

-       полюбити математику;

-       захопитися красою математики.

Пропонує план і завдання уроку, надихає на роздуми, перевіряє всебічний розвиток.

     Наприклад:

 Математика - симфонія чисел.

- Що таке симфонія?

Хто ходить в музичні школи, той знає, що симфонія це великий музичний твір із різних частин. Диригент, скрипалі, трубачі та інші музиканти. Тобто вчитель дає можливість уявити, що таке симфонія і з нею пов’язує математику. Вона також многогранна, як симфонічний оркестр.

  

Ребуси

 

      раз відміряти

                                             ми вчимо думати, міряти, уявляти.

            раз відрізати 

 

- А тепер звернемо увагу на цей запис:

Хто шукає трудність,               Вчить дітей мислити, висло – 

той знаходить мудрість.          влюватися, вірити в себе.

   Без труднощів знання нам не достаються, тому треба здобувати знання з трудом. Тим більше знання, в яких є мудрість, краса, знання, які нам дуже необхідні.

   Тому треба приймати труднощі з радістю

- Да здрастують труднощі!

- Що ж найголовніше в цих уроках?

  Це те, що Шалва Олександрович до всіх дітей проявляє гуманне відношення, вірить і в знання дитини і допомагає самій дитині вірити в себе.

   Наприклад:

   Діти, отримують завдання.

   І як стверджує Ш.О. завдання говориться тільки один раз – це стимулює дітей до уваги на уроці.

            Є 2 квадрати – периметри яких є по 16 см.

- Яким буде периметр фігури, якщо ми ці два квадрати з’єднаємо один до одного?

   Якщо ми зразу бачимо «ліс рук», то це означає, що наші діти не думали, вони зразу хочуть відповісти не думаючи. А наше завдання полягає в тому, щоб на наших уроках діти навчились мислити, думати, співставляти, тобто користуватися девізом – висловом:

   « Сім раз відміряй, один раз відріж».

    За прийомами роботи Ш.О. Амонашвілі, учнів, які дали правильну відповідь всі підтримують аплодисментами, або  потисканням руки вчителя і захоплюємося відповідями. А учні, які ще не виконали завдання,  ми підтримуємо поглядом віри в нього, що він сам досягне поставленого завдання.

    Якщо діти стомилися, він пропонує покласти руки на парту, опустити голову на них. Ми будемо розв’язувати приклади, але так його мовлення значно зменшується, відчувається повага до дітей, адже діти стомилися. Ніхто нічого не говорить, відповідь показується на пальцях рук.

    Вчитель проходить поміж рядами і якщо учень дав правильну відповідь, він своєю долонею стискає долоню учня і цим вказує на правильну відповідь. А якщо неправильно – підходить до цього учня, кладе його руку на стіл і нашіптує йому слова, що наступна задача буде саме для нього, тому нехай слухає уважно, тобто «сім раз відмір, один раз відріж».

     Він обов’язково нагадує: «сім раз відмір, один раз відріж».

     Є куб. Якщо його розкрити, яка вийде геометрична фігура?

     У вас є можливість спокійно думати, а не думаючи викрикувати.

  - Так, схожа на хрест.

     Хтось, можливо скаже, що в нього прямо зараз є хрест і ми не можемо не звернути на це увагу. Ми повинні підтримувати, похвалити, що в нього є такий амулет.

    Дуже цікавий прийом уяви.

- Діти, встаньте, закрийте очі і уявіть, що ви не учні, а математики.

   Математика поважає вас, а ви поважаєте її.

   Постарайтесь сказати, я люблю математику, я – математик.

   Ось перед вами ряд чисел

19,   , 37,   ,   ,   ,   ,   , 91.

   Цей ряд чисел потребує своєї назви. Що ми можемо сказати про цей ряд чисел? Як його можна назвати?

   Діти думають. Довго думають.

   Давайте разом будемо вирішувати цю ситуацію.

   Уявіть: я в клас запрошую дуже гарну дівчину. Охайну, з бантиками. Вона вам подобається? Так.

   Вранці вона готувалася до приходу в школу. Вмилась, причесалась, одягла бантики. А при самому виході чомусь зупинилася. Хлопчики, майже всі швидко вибігають  до школи, а дівчатка ні – вони ще перед самим виходом затримуються, не виходять. Чому?

     Діти дуже довго думають.

І тут одне – єдине рішення – правильне. Вона дивилась у дзеркало. І наші числа, як в дзеркалі, мають відображення.

    Тому і дитині, яка це сказала ми віддячуємо голосними аплодисментами і рукостисканням.

    Щоб наш урок жив ще більше, вам домашнє завдання для ваших батьків.

    Батьки виконують, діти спостерігають за діями та емоціями батьків. Коли батьки все виконали, то вони задоволені,  горді, живуть життям дітей. А дітям радісно за батьків.

 

Підсумок уроку

- Встаньте, закрийте очі і уявіть. Ви прийшли додому, а батьки запитують, що нового ви дізнались у школі?

- Що ви зможете відповісти батькам?

- Ми засвоїли, що перш ніж висловлювати свою думку треба «Сім раз відміряти, один раз відрізати».

- Багато трудились, а значить стали мудрішими.

- Математика -  красива наука, як симфонічна музика.

     Вчитель дякує дітей за співпрацю.

     Діти радісно йдуть на урок до радісного вчителя. Ви зможете допомогти їм зрозуміти і  полюбити математику.

    

 

      І учень сказав: «Учителю мій, Посміхнися мені зараз, доки я росту, й маю потребу в посмішках твоїх. І посміхнуся я тобі, коли стану дорослим, і ти матимеш потребу в посмішках моїх».

      Шалва Олександрович Амонашвілі спілкується з Дитиною, як із дорослим, від якого чекають взаємної довіри, поваги, розуміння.



[1] Ш.А.Амонашвілі, Как живёте дети? - Москва “Просвещение”- 1991р.- ст.112.

[2] Ш.О.Амонашвілі, До школи у шість років// Педагогічний пошук. - Київ - 1988р. - ст.18.

[3] Амоношвілі Ш.А.. “ Здраствуйте дети “ – М.: Просвещение, 1983, с.15

[4] див. Амоношвілі Ш.А.. “ Здраствуйте дети “ – М.: Просвещение, 1983, с.59

[5] див. там же, с.67

[6] див. там же, с.85

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


1
2
3
4
5
6
7
8