Про метод проектів

Слово “проект” європейськими мовами було запозичене з латини й означає “викинутий уперед”, “той, що висувається”, “той, хто “впадає в очі”. Пізніше проект починають розглядати як ідею, за якою суб’єкт може і має право розпоряджатися власними думками.

Метод проектів (від грецької – шлях дослідження) – це система навчання, у процесі якої учні здобувають знання шляхом планування і виконання практичних завдань (проектів), які поступово ускладнюються.

Метод проектів відомий у світовій педагогіці з кінця ХІХ початку ХХ століття як метод проблем. Він пов’язувався з ідеями гуманістичного спрямування у філософії і освіті, розробленими американським філософом і педагогом Дж. Дьюї, а також його учнем В.Х. Кілпатріком.

„Уявіть собі дівчину, яка пошила собі плаття. Якщо вона вклала душу в свою роботу, працювала з натхненням, любов’ю, самостійно зробила викрійку і придумала фасон плаття, самостійно його зшила, то це і є зразок типового проекту”. Так писав у 1918 році один із основоположників „методу проектів”, послідовник Джона Дьюї, професор педагогіки учительського коледжу при Колумбійському університеті Уільям Херд Кілпатрик.

Метод проектів  ґрунтується на ідеї спрямованості навчально-пізнавальної діяльності школярів на результат, який можна отримати завдяки вирішенню тієї чи іншої теоретично чи практично значущої для учня проблеми. Зовнішній результат можна побачити, осмислити, оцінити, застосувати на практиці. Внутрішній результат – досвід діяльності – стане безцінним надбанням учня, об’єднавши знання і уміння, компетенції і цінності.

Саме у молодшому шкільному віці закладається низка ціннісних установок, особистісних якостей і ставлень. Якщо ця обставина не враховується, якщо цей вік розглядається як малозначущий, „прохідний” для методу проектів, то порушується наступність між етапами розвитку навчально-пізнавальної діяльності учнів і значній частині школярів не вдається згодом досягти бажаних результатів у проектній діяльності.