Тема. Дніпропетровщина у роки Великої Вітчизняної війни. Стежками партизанської слави.

Мета: розширити знання учнів про партизанський рух на Дніпропетровщині; розвивати образне мислення, артистичні здібності в декламуванні поезій; виховувати патріотичні почуття, гуманізм, любов до рідного краю, пошану до тих, хто боровся за батьківщину.

Обладнання: репродукції з картин про Другу світову війну, партизанський рух, виставка учнівських малюнків про війну.

                                               Хід заходу.

Учениця.

Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий,

Стихле небо, підняте салютом?

Пам’ятаєш, Земле, сорок п’ятий.

Земле, сорок перший не забудь!

Слово вчителя.

  Своїми подвигами прославили нашу Вітчизну різні покоління українського народу. На своїх плечах винесли вони тягар найстрашнішої війни ХХ століття – Другої світової. У найтяжчий час для нашої Вітчизни,  22 червня      1941 року пішли на фронт тисячі солдат і матросів, до лав добровольців ставало багато юнаків, які ледве закінчили школу. Багато з них приписували собі роки, щоб потрапити на фронт. Але були й такі, хто в суворий воєнний час боровся з ворогами в глибокому тилу, не жаліючи крові й самого життя.

Щорічно 22 вересня згідно з указом Президента України від 30 жовтня     2001 року № 1020 в Україні відзначається День партизанської слави.

 Велику Вітчизняну війну називають всенародною. Безумовним підтвердженням такого визначення є широкий розмах партизанського руху та героїзм патріотів-підпільників, які зробили свій неоціненний внесок до перемоги над фашизмом.

Упродовж перших днів війни ворогам вдалося захопити значні території. На окупованих землях ворог будував системи всебічного матеріально-технічного забезпечення своїх військ, намагався широко та якісно використати захоплену  радянську інфраструктуру та примусити населення до покірної рабської праці. Але населення не здалося на поталу ворогам, а почало активну боротьбу у тилу ворога.

Учень.

  Партизанські загони почали формуватися у серпні 1941 року. Майже вся територія правобережної України була вже окупована ворогом. Оборона міста Дніпропетровська наближалася до трагічного кінця (25.08.1941).

Заклади обласних організацій переміщувалися на лівий берег. І військова, і цивільна влади бачили неминучість здачі міста. Та все ж намагалися організувати дієву оборону на лівому березі, щоб не допустити форсування Дніпра ворогом. Створенням партизанських загонів переймались спецслужби НКВС та Обкому КП(б)У згідно директив, що надходили від ЦК ВКП(б) та Центрального штабу партизанського руху України все ще з Києва. Перш за все, призначались командири, комісари, начальники розвідки та штабу загону.

     Командиром партизанського загону Дніпропетровська та його околиць було призначено Жученка Пантелеймона Яковича (1898р.н., до до війни займав посаду заступника завідуючого Дніпропетровського облторгвідділу. Після війни, 1945 р. працював заступником голови Тернопільської обласної Ради народних депутатів А. Д.). Комісаром – Мазніченка Георгія Степановича (1903 – 1942 р. ж., до війн займав посаду завідуючого Дніпропетровським міськторг – відділом). Є підстави гадати, що обидва були таємними співробітниками, а, можливо, лише інформаторами НКВС. Отже, людьми перевіреними, з досвідом таємних відносин і знанням правил конспірації. Вже одне тільки те, що посадовців від торгівлі, людей публічних, було призначено на ключові посади партизанського загону, говорить на користь такому припущенню. Зауважимо, що на стан партизанських справ все це, мабуть, впливу не мало. Просто відповідним службам не треба було гаяти часу на пошуку та перевірку, тому призначали своїх, тих, хто був під рукою. Командиром розвідки загону було призначено Єрьоменка Миколу Семеновича ( до війни працював директором бондарної  майстерні у              с. Знаменівка Новомосковського району), начальником штабу загону – Павлова Георгія Пилиповича ( 1900р. н., до війни працював викладачем військової справи в Новомосковському педінституті)

Учень.

 Партизанський рух на Дніпропетровщині був дієвим, хоча і нечисельним. Про це сьогодні говорять історики, згадуючи період окупації нашого краю у 1941-му - 43-му роках. На території області діяли як загони радянських підпільників, так і ОУН. Крім того, звичайні жителі теж долучалися до антифашистської діяльності. Саме ці сторінки історії, впевнені дослідники, недостатньо розкриті в наш час. Розмах партизанського руху на Лівобережжі України не можна порівняти з правобережним. Історики пояснюють це степовою місцевістю, яка непридатна для такої діяльності. На Дніпропетровщині діяло чимало радянських антифашистських загонів. Офіційно зареєстрованими на сьогодні є 1449-ть партизанів. 60-т відсотків такого руху складали українці, решту — росіяни, білоруси, євреї, татари. Нарівні з радянським підпіллям працювали і оунівці, кажуть історики. Більше того, Дніпропетровськ вони називають столицею націоналістів на півдні України. Звичайно, очолювали рух «західники», втім, це не завадило відшукати прихильників у нашому краї. 800-т жителів Дніпропетровщини входили до лав українського партизанського руху. У часи окупації працював і так званий пасивний опір. Таку діяльність провадили звичайні громадяни. Вони вчиняли саботажі, таємно допомагали радянським військовополоненим у німецьких таборах, поширювали важливу інформацію. І все робилося на фоні тотальної нестачі харчів, відсутності елементарних побутових умов. Це, переконують історики, вже можна вважати певним подвигом.

Учениця.

У Дніпропетровських плавнях у районі Нікополя кілька партизанських загонів об'єднувалися у з'єднання, яким керувала рада командирів на чолі з Ф.Т.Рижиковим і А.Г. Резниченко. Склад цього першого в Україні партизанського з'єднання утворений  у вересні 1941р. перевищував 700 людей. Протягом вересня-жовтня 1941р. воно вело безперервні бої  з переважаючими ворожими силами.

Найактивнішою формою всенародної боротьби у ворога були озброєні дії партизанських формувань. ЦККП(б)У і місцеві підпільні організації багато уваги приділяли зміцненню діючих і створення нових партизанських загонів, забезпечення їх кадрами і озброєнням. На виробництво партизанського озброєння і спорядження восени 1941 р. переключився ряд підприємств Харкова, була створена спеціальна лабораторія з розробки й виготовлення різних систем і ручних гранат, виготовлялися портативні короткохвильові радіостанції.

 Військові ради фронтів і армій, які діяли в Україні, встановлювали безпосередні зв'язки й з партизанськими загонами і диверсійними групами прифронтових районів, допомагали їм зброєю і спорядженням.

Учениця 1.

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

Учениця 2.

Тремтять гармати, б’є на сполох дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить країна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари.

Учень 3.

Синів, дочок благає: - захистіть!

Страждає в муках Україна мила.

І піднімається з глибин століть

Непоборима, нездоланна сила.

Слово вчителя.

 У Дніпродзержинську теж діяла підпільна організація, яка протидіяла ворожій владі, установленій у місті після окупації. Послухайте тільки факти дії підпільної організації.

Учень.

    Серпень 1941 року – почалася евакуація підприємств у глибокий тил. Для боротьби з гітлерівцями в умовах окупації створено міські підпільні партійні і комсомольські комітети.

    23 серпня 1941 р. – настали чорні дні окупації нашого рідного міста. Фашисти чинили масові розстріли його жителів, грабунки, насильство.

   25 серпня 1941 р. – піонери-патріоти Володя Дундук і Толя Куц знищили склад з пальним, розташований по вул. Сировця.

   Літо 1942 р. – комсомольці – підпільники пустили під укіс військовий ешелон гітлерівців у районі станції Долинська.

   7 листопада 1942 р. – комсомольці-підпільники відзначили 25-ту річницю Великого Жовтня, вивісивши червоний прапор на парашутній вежі в міському парку.

   1942 – 1943 рр. – на заводах ім.Дзержинського, цементному, районній електростанції відзначені акти масового саботажу робітників. Підпільники знищили теплий одяг, зібраний гітлерівцями у населення і підготовлений для відправки на фронт. На станції Тритузна виведено з ладу водопровід.

   18 січня 1943 р. – заарештована група активістів-підпільників, яких піддано тортурам гестапо.

   10 липня 1943 р. – фашистські кати розстріляли 28 дніпродзержинських патріотів-підпільників.

   18 жовтня 1943 р. – у дворі 3-ї міської лікарні гітлерівці розстріляли мирних жителів.

Учениця. (вірш про ВВВ).

Слово вчителя.

Минають роки, відлітають у вічність. Багато часу минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли, прийшов мир, за який заплачено ціною життя мільйонів людей. Усе далі відходять ті грізні роки, Але не згасає пам’ять про тих, хто віддав заради Перемоги життя.

Учень.

Не спиться вдовам, бо туга лишилась,

Для них і сьогодні війна не скінчилась.

Серця в них назавжди тривогою скуті.

Ніхто не забутий, ніщо не забуте.

Слово вчителя.

 Пам’ять… Вона нетлінна й вічна. Вона дивиться на нас зі старих фронтових фотографій, тих речей, які зберігають колишні партизани, і не дає потьмяніти жодній героїчній сторінці перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про їхні бойові подвиги, їхнє героїчне життя можемо дізнатися сьогодні тільки з їхніх розповідей, кінофільмів, творів художньої літератури. Наш обов’язок – згадувати про них не тільки в свята, а кожного дня пам’ятати про тих, хто кував цю перемогу, хто загинув у цій страшній війні.

Учень.

За мене, за тебе, за всю Батьківщину,

Хто фронтом звитяги йшов поруч з тобою,

Боровся з фашизмом, тоді партизанив

І ворога нищив героєм незнаним.

Згадай їх усіх, замордованих, вбитих,

І гідно живи їх життям недожитим.